Виставка тканих костюмів Славка і Дари Кремінських

"Жива Нитка"

На виставці представлені як нові роботи, так і виготовлені тривалий час тому. Ткацтво не є основним заняттям подружжя: речі робляться на замовлення, тож їх немає у вільному продажу.

Кожна річ виготовляється для певної людини індивідуально, тому двох однакових виробів немає. Працюють майстри удвох, виготовлення одного виробу забирає близько місяця. Нині мають 5 чотириремізкових верстатів: два невеликі (60 см та 78 см шириною - на рукави й подушки), виготовлені дядьком Ярослава Михайлом, два старі (по 80 см) подаровані мамою верстати відомого на львівщині майстра Короля, і один на крайки (60 см).

На виставці представлено 6 чоловічих сорочок, 5 жіночих сорочок ("Макове зерно", "Сніжинка", "Стежинка", "Чорний камінь", "Ніч"), 3 сукні ("Зелений гай", "Вишня", "Писанка"), 10 жіночих костюмів ("Троянди", "Усмішка", "Листя дуба", "Гілочка", "Весна", "Калина", "Павутиння", "Барвінок", "Дощ", "Зима") та 1 дитячий костюм ("Дитяча радість").

Матеріал виробів - бавовняний чи лляний утік на бавовняній основі, та лляний утік на лляній основі. Візерунок витканий акрилом (гобеленовим способом), щоб запобігти линянню та переходу кольору на нитки основи. Плахти також виготовлено із акрилу. Ярослав та Дара виготовляють тканину, готові вироби зшиває кравчиня (крім плахт, які Ярослав Кремінський виготовляє самостійно).

Ярослав і Дара разом із 1979 року. Кремінський відчуває орнамент, хоч ніхто із подружжя фахово не повязаний із мистецтвом, розповідає Дара.

ворча сім'я 

– Нема серед нас художників. Ніхто не малює, як сідаємо, так і виходить, – каже Ярослав Кремінський. 

– Відколи вмію? Як прийшла за невістку, то свекруха навчила, – відповідає Дарія Кремінська. 

Львівські майстри Славко й Дара – поважна сімейна пара, проминули срібне весілля, мають двох дітей, онуку. Для них виготовлення текстилю перетворилося із додаткового заняття в постійну працю не так давно – років зо п’ять тому.

Обоє мали зовсім інший фах: Ярослав навчався в інституті фізкулькури, Дарія – товарознавець. Втім, їхнє уміння має стільки ж років, скільки й шлюб: раніше вся родина Кремінських працювала укупі, допомагаючи мамі – майстру ткацтва. Від 1998 року Славко і Дара щорічно подавали свої роботи на різні виставки разом із мамою, "Жива нитка" стала їхньою першою власною виставкою. 

Ярославова мати – Любов Кремінська – займається ткацтвом понад тридцять років. Від неї, власне, і пішов родинний промисел: обох синів навчала ткацтву з дитинства, обидві невістки уміють ткати. У сімдесятих роках пані Любов працювала майстром на львівському художньому комбінаті. Надивившись на мамину працю, другий син – Іван – закінчив львівський художній інститут і став майстром із гобеленів.  

Підхопивши сімейну традицію, Славко і Дара влаштували маленьку артіль: сьогодні вони мають п’ять ткацьких верстатів, виготовляють дорослі й дитячі костюми, сорочки жіночі й чоловічі, плахти, серветки, подушки... І хоч виставляють свої роботи на вільний продаж лише на святах і ярмарках, замовлень вистачає. Кожен верстат має своє призначення – на білу й чорну основи, на рукави, тощо. По закінченні ткання основу не обрізають, а лишають до іншого разу через дефіцит ниток.  

Кремінські працюють в ремізно-човниковій техніці, за основу виробу беруть льон. Спочатку працювали із житомирським, пізніше – із білоруським льоном. Узор тчеться кольоровим акрилом, напіввовною – щоб фарби не линяли. Колористичні рішення варіюють від традиційних чорно-червоних візерунків до поєднання різних відтінків одного кольору. Майстри не керуються визначеними канонами, для них мірою естетичної довершеності виробу виступає внутрішня цілісність і гармонійність поєднання його елементів.